28 лютого 2008 | 14:23

Залізничний вокзал міста Хмельницький

Станцію було закладено за межами Проскурова - на пустирі, серед заболоченої місцевості, неподалік від поштового шляху на Летичів. Для сполучення між містом і станцією розпочалося спорудження дороги. Через болото, що займало площу теперішнього стадіону і міської лікарні, був зроблений насип і прокладене, як тоді називали "соше". Воно фактично стало продовженням вулиці Олександрівської (нині Проскурівська). і тягнулася "...від Циганської Поперечної (нині вул. Франка) до вокзалу". Цікаво, що саме цей "вокзальний відрізок", відкриття якого відбулося в 1886 році, був першою в Проскурові забрукованою вулицею.

Станцію було закладено за межами Проскурова - на пустирі, серед заболоченої місцевості, неподалік від поштового шляху на Летичів. Для сполучення між містом і станцією розпочалося спорудження дороги. Через болото, що займало площу теперішнього стадіону і міської лікарні, був зроблений насип і прокладене, як тоді називали "соше". Воно фактично стало продовженням вулиці Олександрівської (нині Проскурівська). і тягнулася "...від Циганської Поперечної (нині вул. Франка) до вокзалу". Цікаво, що саме цей "вокзальний відрізок", відкриття якого відбулося в 1886 році, був першою в Проскурові забрукованою вулицею.
Від того моменту чітко визначається напрямок забудови міста - на схід, вздовж залізниці. Згідно з "Перспективним планом розвитку Проскурова 1888 року", у місті прокладаються нові вулиці - Велика Вокзальна і Мала Вокзальна (сучасні вулиці Шевченка і Пилипчука)

Рух потягів через станцію Проскурів майже до початку XX століття був досить незначним. Так, в 1885 році за добу проходило лише чотири потяги: два кур'єрських та два пасажирських, причому останні ходили тільки з весни по осінь. Для місцевого світського товариства стає традицією у вихідні дні та свята проводити свій полуденний час на вокзалі. Справа в тому, що в 13.50 прибував з Відня кур'єрський потяг №4, а в 14.35 у зворотному напрямку йшов потяг №3. За годину-півтори до цієї "події" на вокзалі збиралася міська еліта. Чоловіки вели розмови, дами прогулювалися по перону, демонструючи нове вбрання, а в приміщенні вокзалу працював ресторан. І ось, з інтервалом в 45 хвилин прибували потяги - один прямував до австрійської столиці, інший - з неї. Вони привозили пошту, свіжі газети і журнали, новини зі столиці та Європи...

Рух через станцію пожвавлюється після того, як в 1914-16 роках завершується прокладання колій на Кам'янець-Подільський та Шепетівку. Таким чином, Проскурів стає важливим залізничним вузлом,

У приміському селі Гречана будується станція, паровозне депо, майстерні. В центрі міста розміщується управління Подільської залізниці. Керуючим залізницею призначено Бориса Бутенка, котрий у майбутньому (з 1918 року) стане міністром шляхів Української держави. Управління займало найкращу споруду Проскурова - будинок Берлянда. Стояв він на місці скверу зі скульптурою "Ангела скорботи" (на розі нинішніх вулиць Свободи та Проскурівської) і, на жаль, до наших днів не зберігся. В перші дні війни 1941 року будинок - красень був зруйнований вибухом під час відступу червоної Армії. Кажуть, що у такий спосіб знищили архіви військових установ, які у довоєнні роки були розміщені у цьому будинку.
Розташування Проскурова в прикордонній зоні певною мірою впливало і на роботу станції. З кожним роком режим на залізниці стає все більш жорстким, відстежується пасажиропотік.

У 20-х роках XX століття починають активно боротися з пасажирами-спекулянтами, їх сотнями відловлювали у вагонах потягів київського напрямку. Справа в тому, що в роки НЕПу серед мешканців нашого міста процвітав такий бізнес: малими групами проскурівчани нелегально перетинали польський кордон, закуповували там різноманітні товари і везли їх на продаж у Київ, Харків, на Донбас. Саме з такими явищами рішуче боролися, проводячи міліцейські рейди в потягах.

У 30-х роках залізницю фактично перевели на військове положення. В потягах, що йшли до Проскурова, на станції Деражня цивільну бригаду змінювала військова, бо наше місто вважалося "закритим". Для того, щоб проїхати до Проскурова, мешканцям інших областей потрібно було заздалегідь подати заяву і отримати перепустку.
Зміни настали після Великої Вітчизняної війни. У 50-х роках у Проскурові розгортається широкомасштабне будівництво. Поштовхом до цього стало надання місту статусу обласного центру (офіційно з 1941, а фактично з 1944 року).

Серед новобудов був і вокзал. У 1951-52 роках зносять перше старе приміщення вокзалу, необладнаний ринок біля нього та кволі будиночки поруч. На їхньому місці виростає нова вокзальна будівля (побудована у 1952 році) та формується привокзальна площа, центр якої з 1955 року прикрасив пам'ятник Б. Хмельницькому. У 1954 році разом з перейменуванням нашого міста, змінює назву і станція: замість "Проскурів" - "Хмельницький". У 1980 році будівля вокзалу повністю реконструйована. До старого приміщення добудували цілий комплекс споруд: адмінкорпус, касові зали, багажне відділення, просторий вестибуль. Якщо раніше вокзал міг одночасно прийняти 300 пасажирів, то нині - 1800.

У такому вигляді Хмельницький вокзал зустрічає і сьогодні гостей міста та його мешканців. На початку ХХ- століття Проскурів все більше набирає рис міста. Перед першою світовою війною у ньому діяло 59 промислових підприємств і ремісних майстерень. Досить була розвинута торгівля в 1913 році працювало 418 магазинів. Не дарма говорили, що в Проскурові стільки магазинів скільки дверей у його будинках. Після перемоги Великого Жовтня, Проскурів в 1923 році став центром округу, потім району, а згодом знов округу.

В травні 1941 року став центром Кам'янець-Подільської області. В січні 1954 р. в ознаменування 300-річчя возз'єднання України з Росією Проскурів був перейменований в місто Хмельницький і став центром Хмельницької області.